Юрій Дерев'янко

Інтерв'ю

Вирішив займатися політикою коли у мене народилася перша донька — мені було 33 роки. Це вік, коли ти починаєш аналізувати що було до, і що буде після. Це певний етап, на якому всі люди переосмислюють життя. Я розумів, що міг заробити більше чи менше грошей, але нічого принципово в житті довкола мене і в країні від цього не зміниться.  Тому я прийняв однозначне рішення припинити займатися підприємницькою діяльністю. Поясню чому.

Тоді 15 років минуло з того часу, коли ми стали незалежними, але за цей період не відбулося радикальних позитивних змін. І ти розумієш: народилася маленька дитина — і якщо нічого не робити, для справді позитивних змін, то через 15 років їй доведеться жити в такій  самій країні, де люди ледве зводять кінці з кінцями, де нічого не міняється. Я цього не хотів. Я вважав, що потрібно починати впливати на життя нашої країни, для того, щоб здійснилися позитивні перетворення. Починати від малого і докладати зусиль щоб зміни ставали системними і масштабними. Поєднувати підприємницьку діяльність і політичну вважав неприпустимим.

Продав бізнес в 2005-2007 роках.

Благодійність ніколи не пов"язував з політичною діяльністю. Створив благодійний фонд — бо тут моя земля, мої батьки, тут моє коріння. Ти постійно дивишся як розвиваються різні країни, навіть наші найближчі сусіди — Польща, Чехія ... А приїздиш у Надвірну — тут час застиг, і після того як я 1991 року поїхав на навчання до Києва нічого не змінилося, а навпаки все рухається у зворотному напрямку. Серце щемить! Було бажання щось позитивне зробити для рідного краю, для людей, громади, яка вплинула на моє виховання та становлення.

Став членом політичної партії "Фронт змін", куди мене запросили 2009 року. Ми поїхали на зібрання громадської організації "Фронт змін" у селище під Києвом, де обговорювали концепцію майбутньої політичної партії. Арсеній Яценюк переконував, що це буде партія нового зразку з політиками нової якості, яка не буде лобіювати приватні інтереси.

На місцеві вибори пішов після розмови з Арсенієм Яценюком 2010 року по мажоритарному виборчому округу №25. Я отримав перемогу на одному з на найбільших округів Івано-Франківщини, до якого входить понад 27 000 виборців маючи 48% голосів підтримки, а найближчий суперник мав 8,8%.

Політика повинна бути непомітною. Люди мають мати змогу вирішувати 80-90% своїх проблем на місцевому рівні, у своїх громадах, які наділені відповідними повноваженнями та коштами. Наприклад, у Європі, більшості людей фактично байдуже, хто є в країни головою Парламенту, а хто прем"єр-міністром. Голосуючи за Партію люди обирають ідеологію та дороговказ за яким рухатиметься країна: чи то демократія, чи то соціалізм чи інший політичний режим. А люди у нас винуватять політиків і знають чи не кожного депутата і міністра. Це неправильно. Кожен повинен займатися своєю роботою, своєю справою.

Прийняв рішення балотуватися в народні депутати для того,щоб серйозно вплинути на системні зміни в країні й вивести її на якісно новий рівень, а також домогтися створення кращого середовища для розвитку Прикарпаття. І ті 53 000 земляків, які висловили мені підтримку своїми підписами, дають мені віру у правильність мого шляху.

В Україні мало молодих політиків тому що вони нікому не вигідні і їх ще довго не допускатимуть до влади. Тому ми мусимо боротися. Для того, щоб привнести до Парламенту нові європейські цінності. Молоді, політично незаплямовані люди, позбавлені радянської ментальності повинні замінити політиків, які вже п"яте скликання поспіль просиджують штани в парламенті й ведуть країну в прірву.

Зараз саме час, щоб на політичну сцену виходили представники того покоління, яке сформувалося за час Незалежної України, має широкий кругозір, яке бачило як живе розвинений світ. Ці люди розуміють, що завдання держави не тільки контролювати своїх громадян, а поліпшувати умови їхнього життя. Ті люди, які можуть докорінно змінити ситуацію в країні, думаю, вже починають робити перші кроки в цьому напрямку. Думаю, зараз молодь зараз стане більш політично активною.

Інша справа, що та політична система, яку ми отримали у спадок від комуністів, переродилася в олігархію і зрослася з бізнесом. Тому адекватним і талановитим людям, які здатні щось змінювати, дуже важко пробиватися через шари старої гвардії, сформованої зі сплаву олігархічного капіталу та старих політиків.

В Україні рішення ухвалюються десятьма людьми — це зараз усіх влаштовує, тому в політичних босів завдання сформувати команду ручних кнопкодавів, які мають забезпечувати просто кількість голосів у парламенті. Це люди без особистої думки і власної точки зору — і не дай боже критикувати політичного шефа. Ця система гальмує попадання нових людей. І на цих виборах ми бачимо як це відбувається, як сьогодні працює влада, коли проти опозиційних кандидатів, які мають шанси пройти до Верховної Ради, задіюється шалений адміністративний ресурс, порушуються кримінальні справи, чинять якісь провокації та погрози.

Політика оновиться після прийняття Закону про відкликання депутатів. Зараз як це працює: обирають депутата і він сидить 5 років у Раді й заробляє гроші. А потім за рік до виборів починає активно готуватися до наступних: ходити на прямі ефіри, шустери, кісельови тощо. А потім знову наступних п"ять років може робити що хоче. А виборці цей між виборчий період нікого не цікавлять і не мають жодного права голосу.

Команда нових політиків мусить мати єдине — спільну мету — побудувати державу, якою ми можемо пишатися.

Нові політики мусять мати здорові європейські цінності, патріотичні амбіції, мати добру освіту, досвід роботи, бажання вчитися, вести здоровий спосіб життя, і бути невтомленними життям. Вони хочуть, аби українця сприймали закордоном з повагою, вони налаштовані на перемогу, уміють боротися і перемагати, розуміти які кроки треба зробити, щоб це зреалізувати. І найголовніше, ці люди мають бути заряджені на позитив і не відступати допоки не досягнуть свого! Ці люди мають бути об"єднані тим, що вони створюють кращі умови життя в країні.

Кожен з 225 депутатів-мажоритарників повинен мати програму для поліпшення життя свого округу, бо вони знають реальні проблеми округу, на відміну від депутатів-списковиків. І саме на основі цієї програми люди мусять перевіряти обіцянки свого депутата. А поки що, на жаль, у нас так: приходить Ющенко чи Кличко, приводить за руку якогось кандидата, який нічого не знає про округ і каже: це хороша людина, давайте за нього голосувати. Саме тому для України є правильною змішана система голосування: ми можемо голосувати і за людину, якій довіряємо, і за партію, ідеологію якої поділяємо.

Якби не займався політикою я все рівно би почав займатися тим, аби щось поміняти в країні на найвищому рівні.

Щоб тебе підтримувало понад 50% виборців округу  не потрібно мати ніякого секрету. Просто я веду себе чесно і кажу правду. Відстоюю інтереси людей як їхній представник: сьогодні в Облраді — завтра, якщо дасть Бог і люди довірять — у Верховній.

 Улюблене свято. Різдво і Новий рік. Вся моя велика родина кожне Різдво проводить у Надвірній: я, мама, тато, молодший брат, дружина, наші троє дітей, брат з дружиною і його троє дітей, тітка, бабуся. Це традиція. Дуже люблю на такі свята вареники ліпити. На спільні фото всією родиною не поміщаємось (сміється). Обов"язково на свята ходимо в гості до родини, і їдемо кататися на лижах. Дуже люблю колядників і щедрівників. Це моя улюблена пора.

Віросповідання. Я — греко-католик, хоча частина моєї родини православні.

Улюблена страва. Борщ з вушками — але я його їм раз у рік. Готується червоний борщ, а потім робляться вушка — такі маленькі, як пельмені, але з білими грибами. Без картоплі й капусти. У дитинстві я готував майже все: вареники, борщ, яблучний пиріг.

Найбільше вплинуло у житті. Когось окремого нема. Я дивлюся в чому людина особлива. Кожна людина, з якою мені цікаво, на мене впливає.

Чим пишаюсь. Все, що я зробив до цього часу — більш закономірність, ніж предмет для пишання. Якщо маєш мету — ти все рівно до цього дійдеш, якщо ти до цього йдеш. Я би пишався, якби Україна стала жити як Швейцарія, і я б цьому посприяв. Або якби Україна була в 20-ті найрозвинутіших країн, і я би знайшов спосіб щоб цього досягти. От цим я хочу пишатися.

Ціль життя. До цілей треба рухатися крок за кроком, а не фантазувати. Мій перший крок — депутатство. А далі — перетворення країни. Потрібно зробити добре роботу сьогодні — тоді думати про подальші кроки.

Найважливіше в житті. Перше: залишатися самим собою. Друге: зробити все що від мене залежить для досягнення результату. І третє: відчувати гармонію фізичного і емоційного (для повної гармонії інколи не вистачає часу).

Найщасливішим був коли в мене діти народжувалися.

Нічого не боюсь! Того, чого я боюсь, зі мною ще не траплялось. І, думаю, не трапиться ніколи.

Останній раз мене розчулив  мій син Ярослав. Я рідко бачу дітей. Коли приїхав хрещений тато до малого Ярославчика, той потім не хотів аби він йшов. Каже: де тато, я хочу гратися зі своїм татом. І почав кликати мене й шукати. Це мене справді розчулило! Я тоді був дуже далеко від дому.

Мене непросто вивести з себе.  Але я дуже не люблю непорядність. Коли людина бере на себе зобов"язання і не дотримується їх — я цього не терплю.

Люблю активний відпочинок з родиною і з друзями: походи в гори, на мотоциклах в горах кататися, гірські лижі, плавання, вітрильний спорт та і взагалі усі спортивні ігри.

Друзі переважно з дитинства і з інституту. Найліпших друзів — п"ятеро.

Усі найважливіші уроки у житті пов"язані, як правило, з людьми. Сподіваюсь, зробив правильні висновки.

Примушували мене  лише коли в школу ходив — робив це не зі своєї волі (сміється). Коли працюєш сам на себе чи на відповідальній посаді — то береш на себе зобов"язання — ти не можеш їх не дотримуватися. Мотивація інша.

Власну ефективність вимірюю виключно на основі досягнення результату. У роботі ефективність — чим більше результатів — тим ліпше. У житті ефективність вимірюється стосунками в родині, самопочуттям, якістю друзів і моральним станом.

Кохання. З дружиною познайомився в інституті, вона вчилася на молодшому курсі, часто бачилися в холі інституту. Довго були просто знайомими, а по закінченню інституту одружилися. Закохався з першого погляду, але мав дуже багато роботи. Зараз наша родина дуже щаслива, у нас народилась третя дитина.

Колекціоную враження: вони завжди доступні, легко дістаються з голови, й не займають зайвого місця (сміється)

Розмовляла і записала Світлана Остапчук