Юрій Дерев'янко

Наш співрозмовник — новообраний депутат Верховної Ради України в одномандатному виборчому окрузі № 87 (м. Надвірна) Юрій Дерев’янко.

- Вітаю вас, пане Юрію, з перемогою на виборчих перегонах. Як нині з позиції часу оцінюєте перебіг цієї виборчої кампанії, зокрема й у вашому виборчому окрузі?

— Про інші виборчі округи говорити не стану, а про свій скажу. Переконаний, що поливання мене брудом, обман виборців тощо призвели до того, що явка виборців у нашому виборчому окрузі була найнижчою за всю історію виборчих перегонів за часи української незалежності і найнижчою порівняно з усіма іншими виборчими округами Прикарпаття на цих парламентських перегонах. Наприклад, явка виборців у 87-му окрузі становила 57 відсотків, а середня по області — 62. Така виборча "арифметика" була на руку нашим політичним опонентам — Партії регіонів та її ставленикам. Саме вони були зацікавлені в тому, щоб наші земляки зневірились у політиці та в політиках і не йшли на вибори. Підтвердженням тому є той факт, що 92 відсотки виборців віддали свої голоси  опозиційним політикам. Проти мене, "самовисуванця", боролися всі — "регіонали", люди з "Батьківщини", "УДАРу" та "Свободи". Я дякую нашим виборцям за те, що понад 74 відсотків голосів вони віддали за "Батьківщину" та "Свободу", і більшість голосів віддали за мене, а не за висуванця від цих двох політичних сил. Це означає що більшість виборців зробили свідомий вибір, обравши мажоритарника, який буде представляти інтереси громади, а не просто за того, на кого вказали партійні вожді.

- Та попри все вибори закінчилися. Виборчі пристрасті — теж. У якій політичній силі бачите себе як парламентар?

— Я був, є і буду  опозиційним до чинного режиму політиком. Незважаючи навіть на те, що керівництво партії "Фронту змін", до якої я тоді належав, не підтримало мене.

- А якщо "регіонали" запропонують вам стати під їхні синьо-білі знамена?

— У провладній парламентській більшості мене не буде. Це  однозначно. Я безпартійний. Та попри це не стану торгувати своїми політичними принципами та ідеалами, тому що категорично відмовляюсь бути пішаком у міжпартійній грі. Я самодостатня людина. Тому буду, принаймні сподіваюся на це, самодостатнім політиком.

- Подейкують, що ви, пане Юрію, — людина Коломойського. Чи правда це?

— Із Коломойським я навіть не знайомий.

- Хто ж тоді за вами стоїть?

— Ще раз повторюю: я людина самодостатня, а тому незалежна. Ніхто ніколи за мною не стояв.

- А ще кажуть, що ви людина багата, бо ваш дядько у США успішний бізнесмен. Чи не він, бува, фінансував вашу виборчу кампанію?

— У США в мене родичів немає. Свою виборчу кампанію я фінансував на власний кошт. Повірте, мене вже язик болить про це постійно говорити. До речі, пускають також плітки, що я нібито баптист. Хочу цих пліткарів розчарувати. Я християнин, греко-католик. Проте до всіх  християн ставлюся з великою повагою попри їх конфесійну належність.

- Чи не жаль буде вам  залишати обласну раду?

— В обласній раді  я став політиком. Нехай і місцевого, так би мовити, значення. Прощаючись з облрадою як її депутат, хочу побажати своїм колегам плідної праці та всіляких гараздів.

- Чи не страшно вам іти у парламент? Там, крім гарних жінок, гуляють ще й, як подейкують, великі гроші?

— Кажуть, що вовка боятися — у ліс не ходити. Тепер щодо, як ви висловилися, великих грошей. Я їх теж не боюсь. Навчився їм давати раду. і навіть доволі спокійно розлучатися з ними. Однак є речі, які ніколи не купуються і не продаються. Це політичні зобов"язання і відповідальність перед своїми виборцями. Маючи стійку політичну позицію, політик не може стати перевертнем чи "тушкою".

- У Верховній Раді, пане Юрію, зустрінетесь зі своїм колегою Дмитром Табачніком, який каже, що радянська влада навчила нас, галичан, мити руки. Що на те відповісте йому?

— Скажу Дмитрові Табачніку лише таке. Коли його прадідів поміщики обмінювали на мисливських псів, наші прадіди, галичани, виборювали в  австрійському парламенті для свого краю національно-культурну автономію. Це я, пане Романе, вичитав у котрійсь із ваших публікацій...

- У яких ви нині стосунках із вашим вчорашнім конкурентом Манолієм Піцуряком?

— До виборів ми були з ним у приятельських стосунках. Він — мій колега-депутат обласної ради. З ним ми разом були у демократичній більшості облради. Та й під час минулих парламентських перегонів неодноразово зустрічались і разом виступали перед людьми. Та коли ці перегони закінчилися, він мене навіть не привітав. Як на мене, це свідчить про те, що у людини її особисті амбіції стоять вище, ніж думка та інтереси громади. Василь Онутчак виявився рречнішим, він по телефону привітав мене з перемогою. Однак я поважаю вибір своїх земляків, які віддали голос моїм опонентам, незалежно від того, чи це їхні внутрішні переконання, чи вибір, зроблений під впливом маніпулятивних технологій. Але вибори закінчилися, і я думаю, що добре було би зустрітися з ними й обговорити спільні дії щодо розвитку нашого регіону. А я особисто буду працювати для України та моїх виборців, яких я ніколи не зраджу.

Роман ГЛАДИШ

Газета "Галичина"