Юрій Дерев'янко

Чим менш чесна влада, тим більш жорсткіші способи вирішення проблем буде вимагати МВФ

Співпраця з МВФ викликає подвійне відчуття. З одного боку, Фонд дійсно рухає певні реформи, використовуючи транші як засіб тиску на українських топ-посадовців.

Без цього державі було би ще складніше досягти і того скромного поступу, який є сьогодні (скажімо, в частині е-декларування та роботи антикорупційних органів — опір старої системи у ВР достатньо потужний, щоб "завалити" будь-які реформаторські ініціативи).

З іншого боку, в нас не має бути ілюзій: МВФ не збирається жаліти чи захищати українських громадян, коли треба за їхній рахунок скорочувати державні видатки чи проводити болісні реформи. І чим менш чесна влада, тим більш жорсткіші способи вирішення проблем буде вимагати МВФ.

Що не влаштовує у меморандумі?

По-перше, підвищення пенсійного віку. Так, у нас зараз на одного працюючого один пенсіонер (можливо, вже навіть більше). Так, недопущення підвищення пенсійного віку є улюбленою темою популістів, хоча, насправді, пенсійний вік все одно в певний момент доведеться збільшити. На це є об"єктивні демографічні причини, і так відбувається в Європі. Ми це прекрасно розуміємо. Але. В інших європейських країнах тривалість життя суттєво більша за українську. Меморандум вимагає від України перейти до виходу на пенсію в 63 роки — при середній тривалості життя 68. Якщо грецький (81 рік) чи чеській (78 років) або литовській (76 років) пенсіонер, виходячи "у відставку" в 63-65 років, ще років 10-15 насолоджується життям, до українцям пропонують фактично "виходити" з роботи прямо на кладовище. Сусідами України по тривалості життя сьогодні є такі країни, як М"янма або Папуа-Нова Гвінея, а зовсім не європейські, хоч і не найпередовіші, Греція, Чехія чи Литва.

Українцям пропонують "виходити" з роботи прямо на кладовищеТому спочатку ми маємо підвищити стандарти і тривалість життя, а вже потім починати поступово підвищувати вік виходу на пенсію. Звідки брати гроші на утримання пенсіонерів? З детінізації економіки, близько 40% якої зараз працює "паралельно" державі. Рівень податків і манера роботи податкової об"єктивно не заохочують підприємців працювати відкрито. Кошти, отримані завдяки детінізації, дадуть країні час і можливість як перебудувати пенсійну систему, так і впровадити заходи, спрямовані на продовження життя.

По-друге, продаж землі сільськогосподарського призначення. Знову ж таки, ми за продаж землі, це прописано в нашій ідеології, це нормальна практика. Але диявол, як завжди, ховається в деталях. Ми проти того, щоб перехід до відкритого ринку відбувся за існуючих умов. Якщо відкрити ринок землі зараз, нашвидкуруч, пайовики втратять свої наділи за безцінь, натомість з"явиться обмежений прошарок великих латифундистів. За приклад можна навести приватизацію підприємств, що відбувалася на початку 90-х. Ідея була блага — через приватизаційні ваучери роздержавити підприємства, зробити українців співвласниками, а відтак дати їм можливість отримувати прибуток. До чого це призвело в реальності? До того, що всі підприємства опинилися у великих власників — "червоних директорів", фінансових посередників, спаяних з криміналом, які згодом сформували олігархічний клас.

Вони просто скупили у людей ваучери, ціна яких в той час була мізерною. Це не тільки не призвело до процвітання українців (аргумент, який використовувався тоді і сьогодні, використовується на користь якнайшвидшого відкриття ринку землі), а, навпаки, підірвало довіру людей до держави і реформ як таких. Не кажучи вже про те, що це, по суті, створило олігархат, який ми досі не можемо побороти.
Тому перехід до відкритого ринку землі, на наше переконання, має відбутися у декілька кроків.

Спочатку встановлення ринкових цін на оренду і юридичний захист пайовиків, передача громадам землі поза межами населених пунктів, запровадження держпрограми підтримки малого фермерства, створення національної відкритої онлайн-системи земельних аукціонів, прийняття стратегії збереження чорноземів. І лише після цього можна переходити до продажу землі. Коли люди будуть продавати свої паї не з безвиході, а тому що свідомо це вирішили. Без цих кроків, без захисту чорноземів ми отримаємо, з одного боку, мільйони "безземельних" селян, а з іншого — холдинги, які за 10-15 років виснажать ґрунти, і переїдуть в інші країни, слідуючи принципу "капітал не має національності". Чи це в інтересах українців? Навряд чи.

Але є в меморандумі пункти, які ми безумовно підтримуємо. Це, скажімо, посилення НАБУ і створення антикорупційних судів. Підтримуємо ми і монетизацію субсидій — це більш дієвий інструмент допомоги малозабезпеченим людям, який, до того ж, менш корупційний, ніж субсидія. Аудит ПриватБанку за участі міжнародної компанії з перевіреною репутацією, аналіз того, чи були порушення у роботі та звітності ПриватБанку напередодні націоналізації.

І треба пам"ятати головне: в співпраці з МВФ мова йде про кредити, гроші, які доведеться віддавати. Раніше чи пізніше. Так чи інакше.

Юрій Дерев'янко спеціально для "Новое время"