Юрій Дерев'янко

За роки перебування в інформаційному топі тема комунальних тарифів обросла такою кількістю спекуляцій, що про неї майже неможливо говорити по суті.

З одного боку одразу кричать "Зрада! Знизити тарифи!", а і з іншого — "Популісти! Вся Європа платить!". Тому давайте розберемося, що не так із тарифами конкретно в українському випадку. 

Хронологія подій

1 липня цього року тарифи на житлово-комунальні послуги знову зросли. Втім, не можна сказати, що до цього вони були низькими. Час для підвищення традиційно був вибраний правильно: літо, витрати енергії об"єктивно нижчі, ніж в холодну пору року, опалення вимкнене. Між рішенням про підвищення тарифів і моментом, коли люди на собі його відчують, пройде майже чотири місяці — достатній термін для психологічного "прийняття". Крім того, підвищення відбулося фактично перед закриттям парламентської сесії. 

Коли уряд каже, що задля нашої енергонезалежності необхідно встановити ринкову ціну на газ чи електроенергію, він маніпулює. Ринкова ціна не встановлюється рішенням згори — її формує ринок. В Україні ж ринок газу/електроенергії відсутній. Замість нього є природна монополія. Сенс існування такої монополії полягає саме в тому, що вона забезпечує більш низькі витрати на одиницю продукції, а, відповідно, і нижчу кінцеву ціну, ніж конкуруючі між собою компанії.

Якщо ринок не монопольний, чому ціну встановлює держава? А якщо він монопольний, то про яку ринкову ціну можна говорити?

Питання про підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги знаходиться у компетенції одного органу — Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) та уряду, який з нею одностайний. В останньому своєму "втіленні" Комісія була створена 27 серпня 2014 року указом Петра Порошенка (хоча і попередні версії регулятора за функціоналом не дуже відрізнялися від нинішнього).

За суттю своєї діяльності НКРЕКП — орган виконавчої влади. Але за Конституцією, президент не має права створювати органи виконавчої влади. Таку Комісію міг би створити уряд, але ні, НКРЕКП в нинішньому вигляді — "креатура" Петра Порошенка. Ним же призначені і всі члени Комісії.

З минулого року головою Комісії є 27 річний Дмитро Вовк, який, згідно з повідомленнями у ЗМІ, раніше працював в компанії Інвестиційний капітал Україна (ICU), що належить нинішній голові НБУ Валерії Гонтаревій, а також був менеджером Roshen (представником компанії у Москві). Судячи з усього, відповідного новій посаді досвіду пан Вовк не має.

Саме Нацкомісії за головування Вовка належить ідея обчислення вартості вугілля для українських ТЕЦ за формулою "Роттердам+", коли береться ціна з доставкою з роттердамського порту, а насправді вугілля завозиться з шахт Рината Ахметова. В тому числі й тих, які знаходяться на окупованих територіях. Якось уряд обмовився, що наразі ми не можемо обійтися без вугілля з так званого ЛДНР. Якщо це справді так, що заважає нам замінити його на вугілля з інших країн, адже ми вже все одно платимо за "лднрівське" вугілля ту саму вартість, що за південноафриканське?

Потрібно створити в парламенті тимчасову слідчу комісію, аби діяльність НКРЕКП та її голови отримали реальну правову оцінку. 

Що не так з тарифами?

По-перше, тарифи формує орган, який не має жодної законної сили.

По-друге, незрозумілим є принцип використання свого й імпортованого газу. Сьогодні українці для побутових потреб споживають приблизно 17 млрд кубометрів газу на рік. Власний видобуток  в Україні становить майже 20 млрд кубометрів. Отже, власного газу нам потенційно вистачає для потреб населення. Але все відбувається не так: український газ "змішується" з імпортованим, і ми платимо за цей мікс навіть не середнє арифметичне, а найвищу ціну імпортного газу.

По-третє, непрозорість формування тарифу на газ. З 1 травня єдина ціна на газ для населення і промисловості становить 6 879 грн за тисячу кубічних метрів — таку ціну встановила НКРЕКП. У той же час, реальна ціна вітчизняного газу (яка включає витрати на видобуток, прибуток 50-80%, рентні платежі, податок, транспортування і розподілення) складає 2899 грн за тисячу кубів. У 6 879 грн обходиться нам імпортований газ. Власне, постає питання: чому за весь газ ми платимо як за імпортний? Куди ж подівається вітчизняний? 

Тарифи без популізму

Тарифи можуть бути знижені, і для цього є декілька механізмів. 

Перший: спрямовувати на потреби населення газ вітчизняного видобутку. Це чесно, адже, згідно з Конституцією, надра і те, що в них, належать народу України. У Верховній Раді зареєстрований і відповідний законопроект, але він надто сильно б"є по інтересах металургійного лобі, щоб бути прийнятим.  

Другий варіант: таки змішати імпортний газ з вітчизняним і встановити на нього середню ціну. Вона складе приблизно 5 100 грн. Звісно це не 2 899, але і не ті майже 7 000, які сьогодні вимагає від людей НКРЕКП. Цей варіант можна назвати компромісно-ринковим. Зрештою, з метою зниження тарифу на газ (а це мінус 2000 грн) можна підтримати і його — повторююсь, як компромісний. 

Третій: обчислювати вартість вугілля для ТЕЦ за більш адекватною формулою, ніж "Роттердам+". Очевидно, що дніпровське, західноукраїнське чи навіть польське вугілля не може обчислюватися за такою формулою — для цього просто немає логістичних підстав.  

Але просто знизити тарифи недостатньо — необхідно уникнути повтору такої ситуації в майбутньому. Для цього необхідно ліквідувати неконституційну НКРЕКП, якою управляє президент і перетворити її на справді незалежний орган який парламент формує 2/3 конституційного складу, до якого входять фахівці, делеговані кожною фракцією парламенту.

Юрій Дерев'янка спеціально для "Новое время"