Юрій Дерев'янко

Запровадження безвізового режиму з країнами ЄС знову відкладається, і це вже не смішно.

Українську державу можна багато за що критикувати: за повільність реформ, які часто робляться виключно "з-під батога" МВФ; за їхню косметичність — коли новою "фарбою в два шари" намагаються прикрасити струхлявілий держмеханізм, який вимагає не прикрашання, а повного перепроектування; за вперте небажання політичних еліт вирватися нарешті з олігархічного болота і укласти з народом нормальний суспільний договір.

Все це — і не тільки це — безумовно має місце. Громадянське суспільство, нові сили і партії поки більше схожі на окремі острівці в морі старого порядку. І їхня трансформація у впевнену твердь ще попереду.
Але.
Український народ точно заслужив на безвізовий режим. Заслужив позбутися довготривалих і принизливих  візових процедур, які вимагають другого підтвердження третьої довідки за формою п"ять. Забути відчуття "Європи другого сорту" — абсолютно точно заслужив.

Пам"ятаю, що одним із головних досягнень першого етапу Революції Гідності, в грудні 2013 року, стало те, що європейські чиновники потроху стали виокремлювати двох суб"єктів в подіях, що відбувалися: владу, уособлену режимом Януковича, і, власне, народ. Ця суб"єктність допомогла нам в подальшому. Тому що проти тиранії виступили не якісь аморфні "протестанти", а той суб"єкт, який і має на це виняткове право.

Здається, Україна є єдиною країною Європи, громадяни якої йшли на барикади і вмирали під прапором ЄС — після державного синьо-жовтого і бойового червоно-чорного прапорів. Більше таких прецедентів мені не відомо.

Так ось, сьогодні, коли окремі країни Євросоюзу блокують прогрес щодо питання візової лібералізації, вони "б"ють" не по українській владі — в першу чергу, вони вражають і зраджують народ України.

Нам вкрай необхідні позитивні сигнали з того боку. Надто багато втоми і зневіри скрізь, щоб отримати проблеми ще і на цьому напрямку. Шкода, що досі прекрасні заяви окремих лідерів про демократію і справедливість, загальнолюдські цінності й ідеали є, скоріше, звичною євробюрократичною риторикою, ніж справжнім світосприйняттям.

Натомість, на саміті Україна-ЄС говорили про скасування мораторію на експорт українського лісу-кругляка. Позиція Євросоюзу тут відверто шантажистська: або відміна мораторію, або не буде кредиту у 600 мільйонів євро. Можливо, тема лісу-кругляку стоїть і за пробуксовкою рішень по безвізу.

Євросоюз захищає свої ліси, але з задоволенням скористається нашими. Обіцянка Петра Порошенка ініціювати скасування мораторію не тільки необачна — вона відверто йде в розріз з інтересами України. Втім, його можна "зрозуміти": війна і безвізовий режим — ці дві теми ще хоч якось тримають зникаючий президентський рейтинг. Якщо забрати з президентської повістки запровадження безвізового режиму, який він обіцяє вже третій рік, досягнень майже не залишиться. 

Євроскептики всередині країни скажуть: та нам і не потрібен цей безвіз, нема грошей, щоб їздити, "не за то Майдан стояв". Звісно, Майдан стояв не тільки за то. Ми стояли за багато речей, суть яких найточніше підсумував знак на Хрещатику: "Вибачте за тимчасові незручності, ми змінюємо країну".
Важко очікувати суттєвих змін у світогляді країни, понад 70% жителів якої ніколи не були за кордоном. Важко очікувати поїздок з метою отримання нового культурного досвіду, коли окрім фінансів перед тобою стоїть ще й марудна принизлива бюрократична візова процедура.

Але крім того, безвізовий режим — це також і символ. Символ дружби і підтримки. Який сьогодні потрібен нам значно більше заспокійливо-обнадійливих фраз чи "щирого занепокоєння".

Народний депутат Юрій Дерев'янко спеціально для "Новое время"